У четвер, 9 січня, на 75 році життя відійшов у вічність наш дорогий брат Михайло Карпій. Похорон відбувся у суботу 12 січня. На похороні були присутня дружина покійного, його діти, сусіди, члени церкви та друзі. Церква «Воскресіння» висловлює щире співчуття дружині та родині покійного.
Некролог
Мій чоловік, Карпій Михайло Ярославович, народився 21 червня 1939 року в с. Ожидів Буського району, Львівської області. В 1940 р. батьки переїхали в с. Закомар’є, звідки родом його мама.
В 1941 році на фронті загинув батько, тому його виховувала мати. Вже з 15 років він пішов працювати на Краснянський цукровий завод. В 1958 році його призвали до лав радянської армії. Строкову службу проходив в Карелії. Після армії працював в Ожидівському відділенні «Сільгосптехніки».
З 1965 року працював майстром виробничого навчання в Добротвірському профтехучилищі №47, де ми і познайомились. В 1972 році ми одружилися, а в 1975 році переїхали до Львова. Разом виховали семеро дітей.
З 1975р. по 1991 р. Михайло працював газоелектрозварювальником на Львівському заводі залізобетонних виробів №2. В травні місяці він отримав травму.
В лікарню до нього приходив брат Батюк Роман і свідкував нам про Бога. Приходили також брат Василь Кравець з ЦХВЄ по вул. Жовківській, а також сестра Дара та брат Михайло Батюки з ЦХВЄ по вул. Семафорній. Вони свідкувала нам про Божу любов та всіляко допомагали. Саме від них ми довідались, що на вулиці Пекарській 59 є Церква Християн Віри Євангельської. Десь в квітні-травні Михайло поїхав послухати, а в червні 1996 року заключив завіт з Господом по вірі – прийняв водне хрещення. До кінця своїх днів брат Михайло не пошкодував про свій вибір.
Спогади про покійного брата Михайла
На 75-му році життя відійшов у вічність наш дорогий брат Михайло Карпій. Як завжди у такі моменти пам’ять прокручує все, що залишила людина по собі. Брат Михайло був особливою людиною, особливою дитиною Божою. Кажуть, що після смерті про людину кажуть або добре, або нічого. Стосовно брата Михайла – це не просто гарні слова після смерті. Він був для нас усіх прикладом справжнього оптимізму. Прикутий до інвалідного візка, ми не бачили його ніколи сумним чи занепалим. Очі завжди світилися, на устах – усмішка. Він був другом для молодих і старших. Намагався давати собі раду сам, наскільки це було можливо. Усім, хто хотіли йому допомогти доїхати на візку до церкви, він казав так: «А ти завжди будеш мене возити? Якщо ні, то давай краще я сам себе довезу.»
Ми були свідками того, що таку силу, натхнення і енергію наш брат черпав лише завдяки близьким особистим стосункам з його Спасителем. Михайло пішов до свого Небесного Батька, а нам залишив яскравий приклад побожного повноцінного життя християнина з Богом.
Пастор церкви «Воскресіння» Володимир Бурда
В моїй пам’яті брат Михайло залишився дуже принциповою людиною. Його прагнення бути самостійним у пересуванні, не нав’язування своїх проблем ближнім (бо я сам ще можу їх долати), регулярне відвідування зібрань, щирість, вдячність тільки за те, що його привітали на церковному подвір’ї, просто потиснули руку – усе це є його християнський характер. У нього було чому повчитися, брат Михайло був неофіційним вчителем у нашій Церкві.
Регент Павло Зав’ялов
Михайло Карпій назавжди залишиться у моїй пам’яті людиною невибагливою, щирою і вдячною. Не пам’ятаю, щоб він коли-небудь на щось нарікав. Слова подяки, посмішка та побажання Божого благословіння хлопцям із церкви за невеличку допомогу при довезенні брата Михайла до Церкви та назад додому – це найкраще, що могло бути для нас.
Брат Тарас Кобрин